1. Головна
  2. /
  3. Новини
  4. /
  5. Поради батькам

Поради батькам

«Профілактика булінгу як соціального явища у шкільному середовіщі»

Підлітковий булінг. Форми:

1. Фізичний булінг – навмисні стусани, штовхання, удари, побої, нанесення інших тілесних травм.

2. Сексуальний булінг – це підвид фізичного булінгу (дії сексуального характеру).

3. Психологічний булінг – насилля яке пов`язане з діями на психіку, наносяться психологічні травми шляхом словесних образ чи погроз, переслідуванням, залякуванням.

Підвиди психологічного булінгу:

o вербальний булінг, де зброєю служить голос (образливе прізвисько з яким постійно звертаються до жертви, обзивання, розповсюдження пліток);

o образливі жести чи дії (плювання в жертву або в її направлені);

o залякування (використання агрессивного язика тіла та інтонацій голосу для того, щоб заставити жертву щось робити чи не робити);

o ізоляція (жертва навмисне ізолюється, виганяється чи ігнорується частиною коллективу;

o вимагання (грошей, їжі, інших речей);

o пошкодження чи інші дії з особистим майном (крадіжка, ховання особистих речей);

Кібербулінг – новітня форма агресії, що передбачає жорстокі дії з метою приниження людини за допомогою мобільних телефонів, інтернету, інших електронних пристроїв (пересилка неоднозначних фото, обзивання по телефону, знімання на відео бійок чи інших принижень і викладання відео в мережу інтернет, цькування через соціальні мережі).

Булінг – в основному латентний (прихований, невидимий) для оточення процесс, але діти, які страждають від булінгу, отримують психологічну травму різного ступеня важкості, що призводить до важких наслідків.

Реальний булінг – це ситуація в шкільному дворі, де старші чи сильніші діти тероризують молодших. Реальний булінг, на відміну від кібербулінгу – закінчується, коли дитина приходить із школи додому, віртуальний терор продовжується і вдома.

На відміну від реального цькування, для кібер-булінгу не потрібно мати перевагу в силі чи соціальному статусі, достатньо мобільного телефону чи комп’ютера.

Причини: заздрість, бажання принизити (заради задоволення, розваги чи самоствердження).

Найчастіше агресор – найпопулярніша особистість у школі, у якої багато друзів і партнерів, він сильний фізично й енергетично, виділяється зовнішністю, одягом, манерою поведінки, можливо, економічним і соціальним статусом. Він твердий, холодний, емоційно-чуттєво недорозвинений, біль інших його не хвилює.

Дитина-жертва найчастіше, самотня (друзі нечисленні, або від страху за себе і зовсім відсутні), слабкіша фізично, соціально нестійка, нестабільна, по природі може бути відособленою, тихою, може мати відмінні від інших риси характеру: тонку душевну конструкцію, плаксивість, уразливість, слабко розвинуте почуття гумору, добродушність, поступливість, не конфліктність. Ці діти не можуть постояти за себе, а захистити їх нікому. Діти-жертви можуть відрізнятися зовні: особливості фізичної будови, поганий зір тощо.

Як показує практика, форми шкільного булінгу можуть бути різними:

 систематичні кепкування з будь-якого приводу (від національності до зовнішнього вигляду дитини);

 задирство;

 фізичні і психічні приниження;

 різного виду знущання;

 бойкот та ігнорування;

 псування особистих речей та ін.

Хулігани (булі) надзвичайно винахідливі. Новітній їхній “винахід” — кібербулінг, тобто знущання з використанням електронних засобів комунікації.

Дослідники пропонують таку найзагальнішу класифікацію всіх видів булінгу:

 1-ша група – прояви, пов’язані переважно з активними формами приниження;

 2-га група – прояви, пов’язані зі свідомою ізоляцією, обструкцією скривджених.

Соціальна структура булінгу, як правило, має три елементи, а саме:

 переслідувач (булі);

 жертва;

 спостерігач.

У сучасній науці існує декілька підходів до вивчення булінгу.

Одні дослідники зосереджують увагу на пошуку й визначенні особистісних рис, характерних для особи булі та його жертви. Інші намагаються розглядати булінг як соціально-психологічний процес.

Ось як визначає типові риси учнів, схильних ставати булі, норвезький психолог Д. Ольвеус:

 вони відчувають сильну потребу панувати й підпорядковувати собі інших учнів, переслідуючи власні цілі;

 вони імпульсивні й легко шаленіють;

 вони часто зухвалі та агресивні в ставленні до дорослих (передусім батьків і вчителів);

 вони не виявляють співчуття до своїх жертв;

 якщо це хлопчики, вони зазвичай фізично сильніші за інших.

Типові жертви булінгу також мають свої характерні риси:

 вони полохливі, вразливі, замкнуті й соромливі;

 вони часто тривожні, невпевнені в собі, нещасні й мають низьку самоповагу;

 вони схильні до депресії й частіше за своїх ровесників думають про самогубство;

 вони часто не мають жодного близького друга та успішніше спілкуються з дорослими, ніж із однолітками;

 якщо це хлопчики, вони можуть бути фізичнослабшими за своїх ровесників.

Ці риси є водночас і причиною, і наслідком булінгу. У той самий час, на думку окремих дослідників, відтворити типовий портрет агресора та жертви неможливо.

Деякі психологи фіксують увагу не стільки на індивідуальних властивостях дитини, скільки на її місці в групі. Ті діти, які активно не включені в групові процеси, тримаються осібно, менш товариські, як правило, є аутсайдерами і їх (інколи більш обдарованих і талановитих) не люблять у групі. У таких випадках знаходиться хтось, хто бере на себе роль виконавця групової волі.

У результаті виникає булінг.

Говорячи про спостерігачів (ким би вони не були), учені відзначають такі їх типові характерні риси, як відчуття провини і відчуття власного безсилля.

Практично в усіх країнах булінг більш поширений серед хлопчиків, ніж серед дівчаток, і його жертвами також частіше стають хлопчики. Це не просто пустощі або грубість, а особлива форма взаємин.

Кажучи про форми прояву булінгу, найбільш типові для хлопчиків і дівчаток, слід зазначити, що якщо хлопчики частіше вдаються до фізичного булінгу (стусани, поштовхи тощо), то дівчатка більш охоче користуються такими формами тиску, як поширення пліток, виключення з кола спілкування. А втім, ця різниця відносна і схоже, що вона зменшується.

Шкільний булінг — явище системне й комплексне. Тому, окрім лікарів, психіатрів, психологів (які займаються зазвичай уже з тими, хто піддався цькуванню та знущанням з боку своїх однолітків і однокласників), до вивчення й профілактики цього явища повинні, безперечно, долучатись учителі, соціальні педагоги, шкільні психологи.

Чому ж тоді ми спокійнісінько дозволяємо учителям чи одноліткам моральне насилля над дітьми? Існує три основні причини цього:

1) свідчення сексуального та фізичного насилля можуть бути задокументовані, і цим видам насильства присвячені окремі статті Карного кодексу. Закон розуміє усю серйозність подібного – тож розуміють її і батьки. Про емоційне ж насильство не йдеться в Карному кодексі, тож його легко переплутати з «мотивуванням підлеглих» – це особливості нашої системи освіти;

2) часто булінг не виявляють вчасно, адже з боку вчителів його легко помилково прийняти за відданість роботі та вимогливість. Батьки довіряють авторитету вчителів, оскільки переконані: педагоги знають, що насправді є корисним для дітей;

3) в підґрунті психіатричних і психологічних обстежень перебувають бесіди, емоції та життєвий досвід. Неможливо надати незаперечні докази того, що дитині завдають серйозної шкоди.

Причини булінгу

Явища цькування і кібер-булінгу мають системну природу. А це значить, що причина явища не в індивідуальних особливостях учасників, а виникає як сума інколи непомітних внесків багатьох людей

Шкільна політика, толерантне або нейтральне ставлення адміністрації школи, вчителів до прояву агресивних, насильницьких, ворожих дій з боку учнів та поведінка самих вчителів формує загальну атмосферу не тільки учнівського класу, але й усієї школи, визначає внутрішнє життя, тобто соціально- психологічний клімат.

Булінг у шкільному середовищі розвивається в ситуації ворожості, конфліктності, страху.

Булінг може виникати як компенсація за невдачі:

 у навчанні;

 суспільному житті;

 від тиску та жорстокого поводження батьків чи інших дорослих;

 при недостатній увазі з боку дорослих;

 як крайній засіб, коли учень вичерпав всі інші можливості для задоволення своїх потреб;

 у випадках, коли учні протестують проти певних правил, виражаючи невдоволення, прагнучи зруйнувати дещо в своєму оточенні.

Жертвою в ситуації булінгу може стати учень, який відрізняється від інших за будь-яким критерієм на думку членів колективу.

Булінг у шкільному середовищі може виникати і тоді, коли відбувається боротьба між учнями за вищий статус у груповій ієрархії, задоволення своїх соціальних потреб та як інструмент маніпулювання та контролю учнем свого мікросоціуму.

Зазвичай жертвами шкільного булінгу стають діти, які мають:

Фізичні недоліки: носять окуляри, діти зі зниженим слухом, з порушеннями опорно-рухового апарату; діти, які фізично слабші за своїх однолітків; мають надто низький або надто високий зріст.

Особливості поведінки: замкнуті, відсторонені, тривожні, імпульсивні, плаксиві, нещасливі, діти з проблемних сімей та діти з заниженою самооцінкою.

Особливості зовнішності: руде волосся, ластовиння, клаповухість, криві ноги, особливості форми голови, надмірна чи наднизька вага тіла.

Недостатньо розвинені соціальні навички: не вміють спілкуватися з однолітками, часто не мають друзів, перебувають під надмірною опікою батьків, невпевнені у собі, відчувають безсахистність.

Страх перед школою: мають негативне ставлення до школи внаслідок неуспішності у навчанні, підвищену тривожність та невпевненість, страх відвідування окремих навчальних предметів.

Відсутність досвіду життя в колективі: домашні діти, які не відвідували дитячий садок, мають нерозвиненість комунікативних навичок.

Хвороби: епілепсія, енурез, заїкання, дислалія (порушення вимови), дисграфія (порушення письма), дислексія (порушення читання).

Як і чому це відбувається?

Тривалі психологічні, психіатричні та сучасні неврологічні дослідження підтверджують, що емоційне насилля може завдати серйозної шкоди. За допомогою томографії було з’ясовано, якої фізичної шкоди завдає цькування, нехай не тілу, але мозкові. Синці сходять, зламані кістки зростаються, але емоційне насилля може залишити на мозку сліди, що не зійдуть ніколи. Майже у всіх неврологічних дослідженнях розглядають цькування однолітків однолітками: дитини дітьми на дитячому майданчику або дорослого дорослим на робочому місці. Але ж у підґрунті знущання завжди перебуває нерівність сил, а найбільш нерівні сили дорослої людини і дитини, особливо вчителя та учня – коли один, молодший і слабший, зобов’язаний повністю підкорюватися іншому. Дорослі, яким надане право навчати, отримують також владу над теперішнім і майбутнім дитини. Іноді (хоча і не надто часто) булінгом можуть займатися педагоги.

П’ять міфів про булінг

Стан речей не покращиться, доки ми продовжуватимемо плутати знущання з виховними методами, що підуть дитині лише на користь. У цьому контексті, говорячи саме про підлітків, розглянемо міфи про цькування, в які всі ще вірять у системі шкільної освіти.

Перший міф. Підлітки – це майже дорослі, і цькування загартовує їхній характер Підлітки схожі на дорослих лише фізично, а от щодо головного мозку – все навпаки. Мозок підлітка перебуває на стадії активного розвитку, що робить його так само слабким і уразливим, як мозок новонародженої дитини. Ризик розвитку психічного розладу внаслідок такої грубої поведінки у дворічного малюка та підлітка однаково високий, бо їхній мозок функціонує однаково.

Другий міф. Цькування – це прояв любові, що робить дітей сильнішими Насправді залякування спричиняє стресову реакцію, під час якої в мозку вивільняється кортизол. А цей гормон безпосередньо пов’язаний із депресією, психічним захворюванням, що також набуває масштабів епідемії серед підлітків. Булінг може залишити слід назавжди, адже він впливає на гормони, руйнує зв’язки між клітинами мозку та перешкоджає утворенню нових нейронів. Жодне з цих явищ не зробить дитину сильнішою, розумнішою, не сприятиме розвитку спортивних чи художніх талантів. Єдиним наслідком буде постійне погіршення стану мозку.

Третій міф. Емоційне насильство не таке серйозне, як фізичне або сексуальне Цькування залишає справжні «неврологічні рубці» на мозку, які можна побачити за допомогою томографії. І науковці були просто вражені тим, наскільки ці зміни в мозку схожі на зміни в мозку дітей, які стали жертвами фізичного чи сексуального насильства в ранньому дитинстві. Тож батькам, які вважають, що вчителі просто зобов’язані кричати, лаятися, зачіпати за живе, ігнорувати та постійно засуджувати вихованців, – бо все це нібито мотивує дітей – варто пам’ятати, що підтримувати такого вчителя – все одно, що підтримувати маніяка-ґвалтівника.

Четвертий міф. Булінг – невід’ємний етап дорослішання Очевидно те, що позитивне, сприятливе середовище дозволяє підліткам розкриватися і бути щасливими, а «токсичне» середовище змушує їх страждати, сильно та постійно. Цькування не закінчується із закінченням школи. Зміни у мозку є довготривалими, а емоційні шрами можуть залишитись на все життя. Тож учені стверджують, що вкрай важливо якнайшвидше зупиняти будь-які спроби цькування, де б вони не виникали – бо наслідки катастрофічно швидко стають невідворотними.

П’ятий міф. Учні та спортсмени здатні реалізовувати увесь свій потенціал лише за умов цькування Клітини мозку, сформовані в дитинстві, працюють і в підлітковому віці, утворюють нові з’єднання, а невикористані – поступово відмирають. Отже, підлітковий вік є вирішальним для формування або руйнування інтелекту людини. Саме тому потрапляння кортизолу в мозок під час цькування є настільки руйнівним: він пошкоджує мозкові структури, які впливають на здатність навчатися, пам’ять, концентрацію і прийняття рішень. Таким чином, режим цькування, запроваджений учителем або тренером, ніколи не дозволить дітям реалізувати свій потенціал повністю. Навпаки, він завдасть їм серйозної та тривалої шкоди.

Батьки, вчителі, шкільна адміністрація та законодавці повинні об’єднатися, щоб захистити найбільш уразливі групи населення від будь- яких видів жорстокої поведінки, зокрема, й від емоційного насильства або цькування з боку дорослих. Немає сенсу в тому, щоб захищати наших дітей від двох видів насильства й заплющувати при цьому очі на третій, не менш руйнівний вид.

Але якщо цькування з боку вчителів все ще є швидше винятком, то цькування дітей однолітками нікого не дивує. Епідемія цькування не зупиниться, доки ми самі не зупинимо її. Але просто визнати проблему замало, потрібно ще й невпинно боротися з нею.

Ця боротьба потребує часу, сил і справжнього бажання змінити те, що відбувається в наших школах (та часто й у родинах також). Тож що вже зараз може зробити кожен учитель, щоб, попри те, якою складною є ситуація, виховати зовсім нове покоління – людей, для яких булінг є неприйнятною, а голов незвичною справою?

Наслідки булінгу для жертви

 педагогічні (шкільна дезадаптація, академічна неуспішність)

 психологічні (психологічні розлади, закріплення в свідомості негативних уявлень про себе, зниження самооцінки, порушення соціалізації, соціальна дезадаптація)

 медичні (травматизація)

для його ініціаторів – булерів

 звичка використовувати силу для досягнення своїх цілей;

 підвищений ризик антисоціальної та делінквентної поведінки в дорослму віці(вандалізм, крадіжки в магазинах, вживання алкоголю та наркотичних речовин тощо);

 в 4 рази більші шанси ніж у інших дітей бути засудженими за злочин скоєний до 24 років;

для спостерігачів та колективу в цілому

 підлітки не засвоюють поняття моралі, як суспільного явища;

 не відбувається усвідомлення відповідальності один перед одним, перед колективом в процесі діяльності, організованої взаємодії між школярами;

Дорослі, коли дитина повідомила, що вона є жетвою булінгу, повинні говорити:

 «Я вірю тобі». Це допоможе дитині зрозуміти, що ви готові допомогти їй віришити цю проблему.

 «Мені дуже школа, що це відбулося з тобою». Дитина відчуватиме, що ви намагаєтеся зрозуміти її почуття.

 «У цьому немає твоєї провини». Дитина розуміє, що вона не самотня в подібній ситуації, що деяким її оноліткам також доводиться відчувати або спостерігати різні варіанти залякувань, цькувань та агресії протягом навчання. Головне на уьому етапі – спрямувати зусилля на подолання проблеми.

 «Добре, що ти зумів сказати мені про це». Це запевнить дитину в тому, що вона правильно вчинила, звернувшись по допомогу та підтримку.

 «Я люблю тебе й намагатимуся зробити так, щоб тобі більше не загложувала небезпека». Це попоможе дитині відчути допомогу, захист та дасть надію на покращення ситуації.

ПАМ’ЯТКА для батьків

«Як припинити третирування дитини в школі та допомогти їй»

1. Передусім необхідно вдома ліквідувати атмосферу, що сприяє перетворенню дитини на «жертву». Ніякої надмірної опіки чи, навпаки, деспотизму, покарань та побиття за провину.

2. Окрім того, необхідно обов’язково запитувати дитину, як справи в школі, маючі на увазі не лише оцінки, а й відносини з одноклассниками. Обережно ставте запитання, оскільки цькування може бути не лише відкритим, а й прихованим, пасивним, наприклад: не бажання сидіти за однією партою, грати в одній команді, ігнорування тощо. Якщо ви відчули певні негаразди, поговоріть з дитиною та її класним керівником.

3. Якщо булінг уже відбувся, зважте його маштаби. Якщо це проблема між двома дітьми, яка може бути залагоджена власними силами, краще надати дитині можливість самостійно розібратися та навчитися самостійно відстоювати власні інтереси.

4. Якщо третирування набуло вже великих розмірів, проаналізуйте разом з дитиною, чи зможе вона сама захистити себе та відновити свій авторитет у класі. Наприклад, якщо дитину дражнять через надмінрну вагу, варто записати її на спортивну секцію.

5. Якщо ваша дитина дуже скромна та невпевнена у собі – допоможіть їй стати впевненішою, адже підвищення самооцінки робить людину врівноваженішою та терпимою до цькувань оточуючих. З’ясуйте, які гуртки відвідують її однокласники, чим займаються у позаурочний час. Можливо, вашій дитині теж захочеться відвідувати якусь із цих секцій, у результаті чого вона зможе встановити контакт із деякими однокласниками. Заохочуйте дитину до активної участі в загальношкільних заходах, які зближують дітей та допомагають їм набути впевненості у собі.

6. У особливо важких випадках, якщо ваша дитина з певних причин стала вигнанцем у класі, приверніть увагу класного керівника та шкільного психолога до проблеми. У цьому випадку вам необхідна буде допомога фахівців.

Дії батьків у разі вербального булінгу.

Передусім учіть своїх дітей поваги. На прикладі власної моделі поведінки зміцнюйте їхню думку про те, що кожен заслуговує доброго ставлення: дякуйте вчителям, хваліть дитину та її друзів, виявляйте добре ставлення до працівників магазинів, бібліотек, транспорту, будь-яких закладів. Розвивайте самоповагу дітей і вчіть їх цінувати свої сильні сторони. Найкращий захист, який можуть запропонувати батьки, – це зміцнення почуття власної гідності й незалежості своєї дитини та її готовності вжити заходіи в разі потреби. Обговорюйте й практикуйте безпечні, конструктивні способи реагування вашої дитини на слова або дії булера. Розом придумайте основні фрази, які дитина може сказати своєму кривднику переконливим, але не ворожим тоном, наприклад: «Твої слова неприємні», «Дай мені спокій», або «»Відчепись», «Ти робиш мені боляче, я можу зробити тобі так само», «Я не буду терпіти знущання».

Якщо дитина повідомляє вам, що вона або ще хтось піддається знущанням, булінгу, підтримайте її, похваліть за те, що вона набралася смілисвості й розповіла вам про це, зберіть інформацію (але не варто сердитись і звинувачувати саму дитину). Наголосіть на різниці між доносом із метою просто завдати комусь неприємностей та відвертою розмовою з дорослою дитиною, яка може допомогти.завжди вживайте заходи проти знущань, булінгу, особливо якщо насильство набуває важких форм або постійного характеру, зв’яжіться з учителем, соціальним педагогом, психологом або директором школи вашої дитини, щоб контролювати ситуацію доти, доки вона не припиниться.

Дії батьків у разі фізичного булінгу.

Якщо ви підозрюєте, що вашу дитину піддають фізичному насильству, почніть випадкову розмову – спитайте, як справи в школі, що відбувається під ча перерви, по дорозі додому. На основі відповідей з’ясуйте в дитини, чи поводив хто-небудь себе образливо стосовно неї. Намагайтеся стримувати емоції. Наголосіть на важливості відкритого, постійного зв’язку дитини з вами, учителями або шкільним психологом. Документуй дати і час інцидентів, пов’язані зі знущаннями, відповідну реакцію залучених осіб та їхніх дій. Не звертайтеся до батьків розбишак, щоб вирішити проблему самостійно. Якщо фізичне насильство над вашою дитиною продовжується й вам потрібна додаткова допомога за межами школи, зерніться до місцевих правоохоронних органів. Є закони про боротьбу із залякуванням і домаганнями, які передбачають оперативні корегувальні дії.

Дії батьків у разі кібербулінгу.

Повідомлення образливого характеру можуть поширюватись анонімно й швидко, що призводить до цілодобового кіберзалякування, тому спочатку встановіть домашні правила користування Інтернетом. Домовтеся з дитиною про тимчасові обмеження, що відповідають віку. Будьте обізнаними щодо популярних і петенційно образливих сайтів, додатків і цифрових пристроїв перш ніж ваша дитина почне використовувати їх. Дайте дитині знайти, що ви маєте намір відстежувати її діяльність в Інтернеті. Скажіть їй пппро те, що коли вона піддається кіберзалякуванню, то не повинен реагувати або провокувати кривдника. Замість цього їй необхідно повідомити про все вам, щоб ви змогли роздрукуати провакаційні повідомлення, враховуючи дати і час їхнього отримання. Повідомте про це в школі та Інтернет-провайдеру. Якщо кіберзалякування загострюється й містить погрози та повідомлення явного сексуального характеру, зверніться до правоохоронних органів.

Корисні правила-поради для профілактики і подолання кібер-буллінгу, з якими потрібно познайомити дітей

1. Не поспішай

Не поспішай, не виплескуй свій негатив у кібер-простір. Важливо домовитись із дитиною, щоб вона не відповідала на вразливі повідомлення до того, як порадиться з дорослими.

Старшим дітям запропонуйте правило: перед тим, як писати і відправляти повідомлення, потрібно заспокоїтись, притишити роздратування, злість, образу, гнів. Емоції – погані порадники, вони минають, а написане і відправлене в Інтернет продовжує нести і помножувати нег