Система багаторівневої шкільної антибулінгової програми
Загальний рівень:
– обізнаність і залученість дорослих;
Рівень школи:
загальношкільне опитування;
загальношкільна конференція;
ефективна супервізія через певний час;
застосування дискусійних груп з працівників школи;
формування координаційних груп представників;
На рівні класу:
впровадження правил класу проти булінгу;
тематичні зустрічі учнів класу;
тематичні зустрічі учнів і батьків;
На індивідуальному рівні
консультативні бесіди з булерами та їх жертвами;
серйозні бесіди з батьками дітей-булерів та їх жертв;
розробка індивідуальних планів втручання.
Сім кроків, які можна зробити вже сьогодні
1. Навчайте схвалювати. Навчити дітей терпимості – не надто хороша мета. Хто хоче, щоб його терпіли? Кожна людина потребує схвалення.
2. Мисліть сучасно. Старі методи – карати дітей, які цькують однолітків, уже в минулому. Значно дієвіше пояснювати учням, які трагічні наслідки може мати булінг. Зараз, на жаль, чимало повідомлень про підлітків, які через цькування наклали на себе руки – просто доносьте до відома учнів цю інформацію. Хіба хоче хтось із них у буквальному розумінні вбити навіть не надто приємного однокласника?
3. Уведіть співчуття до розкладу. Покарання винного і запобігання контакту між «задиракою» та «жертвою» – заходи епізодичні, а тому не надто дієві. Значно корисніше використовувати сучасні ефективні виховні форми роботи, метою яких є формування в учнів моральних якостей, емпатії, толерантності.
4. Уникайте ярликів. У жодному разі не чіпляйте на дітей «негативні ярлики». Якщо дитину вперто називати «бешкетником», їй не залишиться нічого, окрім бешкетувати на знак протесту. Говоріть лише про дії учнів, але при цьому не оцінюйте дітей особисто.
5. Залучайте суспільство. Учні повинні дізнатися, що цькування – це неприйнятно. А щоб повірити в це, вони повинні це почути від багатьох людей. Слід запрошувати гостей, бажано авторитетних серед молоді, можливо, навіть місцевих знаменитостей, для проведення бесід про булінг і його неприйнятність у престижних колах суспільства. Також слід створювати в учнів враження, що життя за межами школи приємне та безпечне, а не залякувати їх розповідями про те, які жахи чекають на них після закінчення школи, адже ці розповіді налаштовують на те, що невдовзі доведеться боротися за власне життя з цілим світом, і змушують заздалегідь «гострити кігті» об однокласників.
6. Розвивайте творчі здібності. Підійдіть до цього питання творчо. Відомо, що творчість чудово сприймають діти, а творча робота допомагає їм значно краще засвоїти те, що намагаються донести вчителі. Пов’яжіть творчість із виховною роботою. Разом із учнями напишіть сценарій та організуйте виставу, присвячену темі цькування, або ж улаштуйте виставку малюнків на цю тему.
7. Починайте спочатку. Запобігати цькуванню треба починати на рівні дитячого садка. Починати в початковій школі вже занадто пізно. На самому початку потрібно навчати дітей вільно та зрозуміло висловлювати свої почуття. Крім того, важливо пояснити дітям, що жертву цькування слід захистити, навіть якщо всі навколо байдуже спостерігають за її стражданнями. А доки викорінити цькування не вдалося (а такий стан речей вочевидь триватиме ще багато-багато років), залишається навчати дітей опиратися йому. Головне, що при цьому варто пояснити, – слова самі по собі нічого не означають, важливі лише емоції, які ми пов’язуємо з певним словом. Адже якщо, наприклад, у батьків є дивна звичка лагідним голосом говорити дитині «ти мій дурник» – дитина вважатиме слово «дурник» схвальним, доки не зіштовхнеться з ним поза своєю родиною. А якщо ситуація цілком залежить від наших емоцій – нам цілком до снаги її змінити.
Технологія реагування працівників школи на виявлені або встановлені факти булінгу
під час встановлення факту або в разі підозри на наявність булінгу, батьки або вчитель повідомляє про це адміністрації навчального закладу;
адміністрація спільно з соціально-психологічною службою школи невідкладно реагує на подані факти;
безпосередня робота класного керівника, практичного психолога та соціального педагога з булерами та жертвами;
бесіда з учнями класу щодо з’ясування проявів булінгу;
бесіда окремо з булерами та окремо з жертвами третирування;
бесіда окремо з батьками булерів та окремо з батьками жертв булінгу щодо ситуації, що склалася та визначення шляхів її подолання;
відпрацювання навичок поведінки жертв та вивелення їх зі стану жертви.
Алгоритм діяльності шкільних практичних психологів у разі виникнення ситуацій булінгу:
1. Ініціювання, обговорення та планування спільних дій адміністрації, соціально-психологічної служби школи, педагогічного колективу, учнівського самоврядування та батьківської громадськості, спрямованих на подолання виявлених недоліків у роботі навчального закладу із зазначеної проблеми.
2. Накопичення матеріалів, що підтверджують актуальність проблеми в певному класі. Збір необхідної інформації психологом та соціальним педагогом про прояви булінгу серед підлітків у загальноосвітньому навчальному закладі.
3. Діагностика психологічної атмосфери, системи взаємовідносин між однокласниками, соціометрія в класних колективах, де виявлено булінг.
4. Виявлення булерів, а також реальних та потенційних жертв.
5. Створення умов недопущення явища булінгу.
6. Швидке й грамотне роз’єднання жертви з відповідними стресовими впливами булерів.
7. Роль учителя в такому алгоритмі має бути чітко визначена й досить обмежена. Учитель повинен надавати дитині- агресору та постраждалій дитині лише первинну допомогу, а потім передавати її фахівцям соціально-психологічної служби школи.
8. Узагальнення результатів спостережень та діагностики психологічної атмосфери в класному колективі.
9. Визначення переліку можливих дій, спрямованих на припинення агресивної поведінки учнів. Вибір найефективніших способів досягнення мети.
10. Індивідуальна або групова (за потреби) психологічно- корекційна робота з жертвами булінгу.
11. Проведення семінарів, тренінгів, круглих столів, годин відкритих думок, бесіди з учнями щодо переваги здорового мікроклімату в класному колективі над проявами насильства.
12. Корегування наявних агресивних форм поведінки булерів та формування нових форм поведінки учнів переважно за допомогою прикладу педагогів.
13. За потреби – залучення інших фахівців: психологів,психотерапевтів, представників служб у справах дітей, кримінальної поліції, громадських організацій.
14. Формування у педагогів навичок ідентифікації насильства як у своїй поведінці, так і в поведінці, так і в поведінці дітей із метою формування єдиного погляду на наявну проблему. Недопущення проявів психологічного насильства до дітей з боку вчителів у вигляді порівнянь, навішування ярликів, ігнорування почуттів дітей та їхніх скарг на цькування.
15. Подолання егоцентризму в учнів та розвиток у них емпатійних якостей, асертивних та гуманістичних комунікативних здібностей адекватної самооцінки, самоконтролю та здатності до саморозвитку, критичності мислення, соціальної адаптованості та індивідуальних механізмів подалання важких станів і переживань.
Профілактика булінгу передбачає роботу за такими напрямками
1. Ознайомлення шкільної громади з особливостями поширення масових негативних явищ серед учнів загальноосвітніх навчальних закладів та загальноприйнятими у світі поняттями «булінг», «третирування», «цькування» з огляду на розуміння проблеми насильства над дітьми та його видами (висвітлення матеріалів на педагогічних радах, засіданнях МО класних керівників, б/з.)
2. Просвітницька робота фахівців соціально-психологічної служби школи серед дітей та учнівської молоді щодо попередження насильства з використанням основних форм просвітницької роботи, зокрема лекційної роботи, міні-лекцій, круглих столів, бесід, диспутів, годин відкритих думок, усних журналів, кінолекторіїв, організація конкурсів, фестивалів, акцій, створення клубів з правових знань, організації на базі навчальних заладів консультативних пунктів, де всі учасники навчально-виховного процесу можуть отримати консультації практичного психолога, соціального педагога, де можна провести зустрічи з представниками правоохоронних органів.
3. Формування правосвідомості та правової поведінки учнів, відповідальності за своє життя , розвиток активності, самостійності, творчості учнів, створення умов для реалізації особистості школярів.
4. Формування у педагогів та батьків навичок ідентифікації насильства як у своїй поведінці, так і в поведінці дітей із метою формування вмінь виокремлювати наявну проблему.
5. Створення в шкільному середовищі умов недопущення булінгу та відповідного середовища в освітній установі для профілактики та боротьби з негативними соціально-педагогічними цього явища.
6. Проведення бесід із підлітками з метою профілактики булінгу, виступи головних спеціалістів у системі профілактичної роботи щодо подолання різноманітних форм агресивної поведінки серед підлітків.
7. Визначення переліку організацій, установ, що допоможуть у вирішенні цієї проблеми.
8. Проведення конкурсів соціальної реклами та інформаційних буклетів із проблем профілактики негативних тенденцій у молодіжному середовищі.
9. Розробка пам’ятки для учнів «Скажімо насильству «НІ».
10. Розробка програми роботищодо профілактики булінгу серед підлітків.
11. Проведення соціально-педагогічних тренінгових занять, відеолекторіїв.
12. Налагодження співпраці з ЦСССДМ, службою у справах дітей.
Рекомендації класному керівникові у випадку, якщо цькування у класі вже почалося
Важливо оголосити дітям, як ви до цього ставитесь. Говоріть не про жертву, а про кривдників, фокусуйте на їх неприпустимих якостях. Зазначне, що ви будете дуже засмучені, якщо дізнаєтесь, що у вашому класі є діти, яким приємно когось ображати і мучити.
Твердо наголошуйте, що така поведінка неприпустима, і ви у своєму класі цього терпіти не маєте наміру. Зазвичай цього буває достатньо, щоб кривдники принишкли (вони часто боязливі). На тлі затишшя можна вживати заходи щодо підвищення статусу дитини- жертви й знайти для цього комфортне місце в класному колективі.
По-перше, поговоріть з дитиною яка постраждала та виступає в ролі жертви. Поясніть їй, що ви не зможете захищати її, якщо не будете твердо впевнені, що саме вона не правокує булерів. Скажіть, що вам дуже важливо бути справедливим учителем і нікого не карати марно;візміть із дитини слово, що вона не буде вдаватися до помсти, навіть якщо її дражнять. По друге, підкажіть дитині, як краще поводитися, щоб булери швидше припинили третирування.
Кривдники отримують задоволення не від самого процесу виголошення образливих слів, а від ефекту, якого досягають. Коли жертва плаче, сердиться, намагається заперечувати, тікає, вони відчувають свою владу над нею. Якщо ж колишня жертва відповідає сама весело й технічно, її перестають цькувати. Поведінка дорослих (учителів, психологів, соціальних педагогогів, батьків) у спілкуванні з жертвами третирування має відповідати певним вимогім, оскільки від їхнього ставлення до проблеми та вміння контактувати з дитиною залежить вирішення ситуації.
Пропонуємо перелік заходів, які повинен вжити педагог, щоб уникнути ситуації появи аутсайдера в дитячому колективі:
із самого першого дня роботи з класом слід припинити глузувати над невдачами ровесників. Усі ми можемо помилятися, і кожен із нас має право на помилку;
також слід уникати висміювання, перехвалювання, наклеювання арликів та зайвого порівняння дітей, не допускати переваги деяким учням, не підтримуати глузувань, насмішок на адресу певних осіб, суворо припиняти їх, розбір помилок необхідно робити не називаючи призвищ або індивідуально;
підтримувати дітей, що стали жертвами;
якщо репутація дитини якось зіпсована, необхідно дати їй можливість показати себе у вигідному світлі, підтримати її досягнення;
требв заохочувати дитину брати участь у загальних заходах;
непопуляриних дітей дуже травмує ситуація, коли під час розподілу на пари їх ніхто не обирає; якщо команда програє також можуть звинуватити цю дитину; треба продумувати вибір командних ігор та заходів;
планомірно працювати з родинами, обов’язково цікавитися в батьків про проблеми дитини заїкання, енурез, інші хвороби);
підтримувати в учнів адекватну самооцінку;
контролювати ситуації виникнення цькування та невідкладно реагувати на них;
у разі виявлення булінгу – невідкладно поговорити з переслідувачами та з’ясувати, чому вони цькують жертву, звернути увагу на почуття жертви;
учити учнів бути толерантними, емпатійними до однокласників, уміти допомагати та підтримувати одне одного у складних ситуаціях, уміти регулювати власну поведінку, не піддаватися на правокації, уміти сказати «ні», не терпіти знущань, не соромитися привернути увагу до себе та своїх проблем, звертатися по допомогу до дорослих;
зосереджувати увагу учнів на дотримання правил поведінки у школі.
